there’s no getting out of here since it’s too close to shoot war after peace to grope for your body
among those like us expelled from all universities of historical truth tempered in the ashes of meanings here take this heart as proof that life doesn’t pass just like that
there’s no getting out of here because children draw autumn fruit on the whitewashed walls
awesome sheets of thought superstructure and base here’s where the light missile will hit warm rays as though it were still spring like it was
there’s no getting out since the light sketched in the flesh and blood of shadows the war will end sometime and then where will you go
peace doesn’t exist what is that anyway it’s mallow flowers that little pill was brought up by a wolf a toxic setting there will be another city here
happy people will walk out of their houses keep count on the canvas how many of us are left
it’s almost love for all that could be lost for all that lasts only a day like a butterfly psyche the soul
there’s no getting out of here trapped by the world peering through a microscope where’s the most interesting place to stab this needle to squirm in the solution the body floats after the water the soul collects these drawings because it’s too small to protect the world it’s war with yourself because we’ve been sliced in half
we won’t recognize this city anymore and don’t look into your eyes it’s a trick mirror you haven’t existed yet there on the other side of the curtain there’s a world a warm spring october
something pulsates beneath the skin what is it but a touch like blood from the heart that should still be alive otherwise where will you go now after peace
and i’ll learn to draw so it can all come true
Translated by Elina Alter
Elina Alter is a writer and translator. Her translations of Alla Gorbunova’s “It’s the End of the World, My Love” (Deep Vellum) and Oksana Vasyakina’s “Wound” (Catapult) are forthcoming. She is the editor of “Circumference”, a magazine of translation and international culture.
Original text:
Ольга Брагина – звідси не вийти нікуди
звідси не вийти нікуди бо відстань для пострілу надто коротка війна після миру навпомацки тіло своє
шукати поміж схожих нас відрахували з усіх вишів історичної правди вигартували в попілі сенсів візьми це серце як доказ життя не минає ось так
звідси не вийти нікуди бо діти малюють осінні плоди на білених стінах осяйні простирадла думок надбудова та базис сюди ось і влучить снаряд світла промені теплі немов ще весна так було
звідси не вийти бо світ намальований кров’ю та плоттю тіней війна закінчиться колись і куди ти потім
миру не існує що це таке це мальви ось цю пігулку вигодувала вовчиця отруйне тло тут буде інше місто
щасливі люди будуть виходити з будинків на холстині рахувати скільки нас ще залишилося
це майже кохання до всього що зникнути має до всього що тільки на день мов метелик душі
звідси не вийти нікуди світ спіймав роздивляється під мікроскопом куди цю голку вштрикнути щоб цікавіше було щоб у розчині борсатись тіло пливе за водою душа ці малюнки збирає бо мала вона що залишити мир це війна із собою бо навпіл розрізали нас
ми не впізнаємо більше це місто і в очі твої не дивитись це дзеркало бреше що ти існувала що там за фіранкою світ теплий жовтень весни
що пульсує під шкірою що це як доторк як кров із серця що має бути живим ще інакше куди ти тепер після миру
я ще навчусь малювати щоб справдилось все
